Інтерв'ю Марі Кінович

Марі, ви закінчили курси в Projector. Яке ваше ставлення до альтернативної освіти? Побутує думка, що згодом у творчих та діджитал спеціальностях курси витіснять університети загалом. Чи згодні з цим ви?

Окрім курсів в Projector, я закінчила Могилянку, і це було одним із моїх найкращих рішень. Я не згодна з тим, що університет повністю замінять профільні курси, адже неможливо добре освоїти справу за 2-3 місяці. До того ж важко порівнювати, бо я не вчилася у профільному ВНЗ. Однак від своїх колег чула, що в університетах застаріла форма навчання, вони відірвані від реального світу.

Той же Projector запускає зараз курси на півроку-рік, тобто засновники розуміють, що для ґрунтовної освіти потрібно більше часу. Можливо, пізніше вони навіть бакалаврат запровадять :)

Закінчіть речення: професія ілюстратора – це ...

Вибір. Кольору, техніки, матеріалу, ідеї, замовника. Якщо ти ілюстратор, ти постійно для себе щось обираєш.

У ваших роботах прослідковується виразний особистий стиль. Як ви прийшли до своєї стилістики?

Я, якщо чесно, не думаю, що прийшла до якогось певного стилю. Я просто роблю так, як я роблю:)

Справа в тому, що в ілюстраторських колах є два погляди на портфоліо. Перший: ти шукаєш власний авторський стиль, і, відповідно, твоє портфоліо сформоване лише з робіт в одному “твоєму” стилі. Другий: демонструєш різні стилі та техніки, щоб довести свою універсальність. На кожну з цих думок є хороші аргументи: деякі арт-директори шукають універсала, інші навпаки замовляють суто в твоєму стилі. Ось я прийшла в професію ілюстратора й думаю: як правильно? Виявилося, що вірної відповіді немає. Кожен обирає своє – мені, наприклад, більше імпонує працювати в різних стилях.

Розкажіть про труднощі, що виникають під час співпраці ілюстратора і замовника. Чи були у вас ситуації, коли клієнту категорично не подобалися розроблені ескізи? Як ви вирішували таку проблему?

Всяке було! Якось до мене прийшов клієнт із замовленням ілюстрацій у моєму стилі. Я починаю роботу: перша ітерація ескізів – не те. Друга, третя ітерація – теж саме. Я взагалі спокійно реагую на будь-які правки, але це був перший раз, коли ледь не розридалася. Потім виявилося, що люди хотіли зовсім інший стиль, але вони чомусь його співставили з моїм. Перша проблема замовника – не знають, чого вони хочуть. А друга – не можуть пояснити, чого вони хочуть.

Була також ситуація, коли мене попросили внести правку, однак я вирішила її не вносити, бо зрозуміла, що це для мене принципово. І відмовилася від замовлення.

Ваша діяльність дуже різностороння: дитяча і доросла література, соціальні й освітні проекти. У якій сфері ви отримуєте найбільше задоволення від роботи та чому?

У чомусь новому. Цікаво пробувати різні штуки, однак певно найбільший кайф, коли виходить щось друковане, матеріальне. Із того, що я ще не робила, але хочу — шкарпетки і тканини.

Ви – особистість з високим рівнем соціальної відповідальності. Зокрема сортуєте сміття й звертаєте увагу інших на цю проблему. А також ви є співзасновницею коворкінгу “Білий простір” у Києво-Могилянській академії, де приємна атмосфера і стильний інтер’єр. Як прийшла ідея створення “Білого простору”, і як вдалося зробити коворкінг високого рівня на некомерційній основі?

Це наш проект з моєю подругою Галею Осадчею, з якою ми разом займалися в Художній майстерні “Антресоля” в Могилянці. Закінчивши бакалаврат, ми ще не знали, що хочемо зробити в житті. Але нам дуже боліла тема Могилянки. В університеті є Культурно-мистецький центр на вулиці Іллінський – сіра, монолітна будівля. Там є галерея, до якої вів супер-совковий коридор: рожевий колір стін, плити, дерев’яні панелі й фікус. Виходить, що людина, яка йде до галереї, проходить через такий собі транзит.

Ми вирішили, що з цим треба щось зробити: перетворити коридор на спейс, де можна би було провести час. Керівник творчої майстерні Ігор Цикура нас підтримав, і так розпочалася ця авантюра.

Ви по суті робили це вдвох?

Так. Але ми закликали волонтерів, нам допомагали друзі та батьки.

А де ви дістали кошти?

Зробили невеличкий фандрейзинг, зібрали тисячі три. Купили на Позняках 300 піддонів, щоб зробити з них меблі. До речі коштували вони 100 грн, а доставка – 200 :) Ми їх шліфували та фарбували самі, а наш керівник збирав усі інші меблі – він взагалі майстер на всі руки.

Вийшло класно! Ми рік підтримували цей простір своїми силами, але проблема Могилянки в тому, що ти не можеш займатися комерційною діяльністю на її теренах. Виходить, ми не могли ні монетизувати цей коворкінг, ні покращити його, хіба що за рахунок благодійних внесків. А студенти – не той сегмент, який би міг робити великі пожертви.

Не можна просто взяти і змінити статут установи, це дуже важка процедура. Ця ситуація, звісно, мене пригнічувала. Потім я вийшла на роботу, і вже не змогла підтримувати простір. Галя ще якийсь час залишалася там, доки також не почала займатися своїми справами. Зараз Білим простором займаються студенти. Не скажу, що коворкінг втілив усі фантазії які би я в нього вкладала, але є як є: це той момент, коли бажання не відповідають реальності, яка диктує свої умови. Ти можеш іти проти них, щось змінювати, але десь є межа. Далі або відпускаєш проект і йдеш далі, або тримаєшся за нього. Я відпустила.

У вашому портфоліо – проекти про бодіпозитив, фемінізм, навіть трансгендерність та жінок табуйованих професій. Як це, створювати ілюстрації на такі неоднозначні теми?

Мені щастило! Я особисто не стикалася з сильним негативом, навпаки – отримувала багато позитивного фідбеку.

Але складнощі роботи в таких проектах є. Наприклад, коли я робила книжку про фемінізм, там був розділ про взаємодію фемінізму, націоналізму та релігії. І це був тонкий момент, щоб не образити чиїсь релігійні почуття чи політичні уподобання, бо інакше, в першу чергу, страждатиме авторка і видавництво. У такі моменти ти відчуваєш свою відповідальність та усвідомлюєш, що краще краще зобразити більш нейтральну метафору. А ситуація з правкою, яку я розповідала раніше, якраз стосується бодіпозитиву. Я створила персонажа, а мене попросили зробити її більш пропорційною, тобто худішою. Тоді я зрозуміла, що для мене справді важливо створювати різних персонажів. Ні в якому разі не вважаю, що замовник був поганою людиною, просто у кожного своя точка зору.

Так само важливим є відображення людей з різним кольором шкіри, хоч в Україні ця тема не така гостра. В ілюстрації навіть є крутий прийом: можна зробити синю, зелену шкіру – це нікого не образить, й одночасно покаже інакшість.

Ви захоплюєтеся леттерінгом. Ця техніка вимагає нереальної витримки. Скажіть, як вам вдається зберігати терпіння, створюючи одну букву велику кількість часу?

Витримки вимагає каліграфія, а леттеринг – це інше. У каліграфії ми пишемо кожну літеру за певним стандартом і варіюємо те, чого вже навчилися. Леттеринг же може бути на основі шрифта, каліграфії, матеріалів. Це широка та експериментальна сфера, де не такі жорсткі критерії, як у каліграфії. За цю свободу леттеринг мені й подобається.

Довгий час я займалася каліграфією й думала, що вибрала для себе шлях і все життя буду каліграфом: ходила на курси, вивчила дуже багато різних почерків. А потім зрозуміла, що не знаю, де в цьому я.

Наразі популярним є редизайн класичної літератури, наприклад, дуже стильно виглядають нові «Кайдашева сім’я» та «Катерина» видавництва «Основи». Чи хотіли б ви взяти участь у такому проекті? Адже це досить відповідально.

Так, хотіла би. Мені також подобається ця тенденція. До речі, я зараз працюю над перевиданням книги про Київ 1900-х років. І як виявилося, найчастіша асоціація для подібних книжок — це старе фото у сепії і обов'язково якийсь напис із тінню якимось "красивим" шрифтом. На мою думку, важливо показувати сучасний погляд на давні речі: ми живемо зараз, і ностальгія за старим це класно, але набагато цікавіше вплітати старе в наш контекст – тоді воно буде жити довше.

Чи бувало таке, що вам подобається проект, однак ідея для ілюстрації ніяк не з’являється? Як ви з цим справлялися, де брали натхнення?

У мене така ситуація зараз:) Де шукаю натхнення? Та ніде:) Я зрозуміла, що прокрастинація – це частина роботи. Найкраще, що можна зробити в цьому стані – піти на прогулянку абощо. Якщо проект хороший, і я на нього погодилася, то ідея прийде. Якщо в мене є ще шанс не підвести людей і відмовитися – то я краще зроблю це, щоб не мучити себе й клієнта.

Нещодавно ви розпочали роботу в Untime - animation studio. Згідно різноманітних досліджень про сприйняття контенту, відео, гіфки – будь яка рухома візуалізація, має більший енгейджмент користувачів. Чи вважаєте ви, що за моушн дизайном майбутнє візуалізації в діджиталі?

Не думаю, що motion зможе замінити все, але він однозначно доповнює собою всі інші сфери візуального. Графічні дизайнери доповнюють свої проекти з айдентики анімацією, майже кожен додаток чи сервіс робить анімацію інтерфейсу чи пояснювальний презентаційний ролик.

Але так, мені здається, що моушену зараз стане ще більше. А ще мені подобається, що стала більш популярна мальована анімація – це означає, що поки що ілюстраторів не замінять роботи. У нас є шанс протриматися :)

Назвіть три тренди ілюстрації на сьогодні.

На мою думку, це текстури та ручні техніки, що міксують між собою. А ще дивні форми: гіпербола в перспективі, в тілі, рік ще точно протримається. В ідейному контексті – це бодіпозитив, різні персонажі.

А що б ви порадили молодому спеціалісту, який хоче знайти себе?

Ми постійно хочемо досягнути константи “ким я буду, коли виросту”. Але насправді життя не про константу. Ти дійшов до чогось, а потім прямуєш далі те, куди ти прийшов може не відповідати тому плану, який був із самого початку.

Вчора я думала, що все життя робитиму логотипи на основі каліграфії, а сьогодні вирішила, що буду ілюстратором. Не знаю, що я буду завтра:) Я усвідомила, що це нормально – бути різною. Це нормально, якщо вам стає некомфортно в своєму рішенні. Потрібно вибирати себе: прокинувшись зранку, задавати собі питання: а я сьогодні ілюстратор? Якщо так – добре, працюємо. Не ілюстратор – то може я сьогодні кухар? Піду щось приготую :)

Я би хотіла, щоб ми всі ставилися простіше до цього питання. Нещодавно одна дівчина в моїй френдстрічці зробила публікацію про те, що вона нарешті вирішила стати ілюстратором. Написала, що буде вчитися і працювати над собою, хоч багато хто їй казав “ти не вмієш малювати” й таке інше. Зараз мені не дуже подобається те, що вона робить (на мій смак), однак я її підтримую в рішенні заявити про себе – ти наче легітимізуєшся в професії. А те, що ми всі робимо не “вау” на початку, це нормально. Головне вчасно отямитися від ілюзії початківця – що ти все знаєш і супер-класний :)

І наостанок, розкажіть про якийсь інсайт ілюстраторської професії, що був би цікавим початківцю.

Цікава штука – підготовка макету до друку, про яку мало інформації, і яку завжди вимагає поліграфія від ілюстратора. В книжковому дизайні є ілюстратори, які займають таку позицію: моя робота – це намалювати картинку й все. І ми можемо з цим погодитися, адже загалом ілюстратор – це той, хто шукає візуальне рішення, а не готує макет. Але я вважаю, що чим більше ти знаєш про процес і контролюєш його зі свого боку – тим краще буде результат. А ще перед початком роботи завжди треба уточнювати тип паперу, кольорову модель, обов’язки верстальника – адже це умови, які впливають на вашу роботу. Тоді не доведеться перероблювати ілюстрації у випадку неправильного виконання.